У місті Кролевці на Чернігівщині з часу його заснування в 1601 р. існував ткацький промисел. Після штучно викликаного в ХІХ ст. занепаду української промисловості ткання обрядових і декоративних рушників у Кролевці стало значним кустарним промислом. У 1863 р. у місті налічували 208 ткачів. Описуючи кролевецьке кустарне виробництво, Х. Вовк зазначав, що для ткання рушників значна частина міщан мали вдома ткацькі верстати.
Кролевецький рушник виконував обрядову та декоративну функції. На території Середнього Подніпров’я такий рушник був окрасою майже кожної хати. Кролевецькі кілкові (їх називали «королівські», «красні», а на Черкащині – “княжецькі”) рушники мали ширину 40 см–50 см і довжину 3 м – 4 м. Вони набули великого попиту, оскільки використовувалися у весільному обряді, де виконували роль оберегу. Кролевецьким рушником, як поясом, на Золотоніщині підв’язували наречену, покриваючи її лоно довгими рушниковими кінцями, на яких було зосередженоосновний композиційний акцент.
Вважали, що лоно нареченої у перехідний період потребувало особливого захисту, який і здійснював рушниковий орнамент. У багатших родинах кролевецьким рушником обв’язували не лише наречену, а й дружку. У дружки рушник мав бути значно коротшим, аніж у нареченої.
Весілля 1949 р, Даліба Іван і Могилка Катерина (боярин з дружкою)
Кролевецькі рушники залишалися неодмінним елементом весільного убрання молодої та дружки й після років Голодомору, коли весільний обряд уже зазнав значної дигресії і традиція використання українського весільного вбрання зникала. Продуктивність традиції використання кролевецького рушника-оберега засвідчують весільні фотографії Кам’янщини.
На світлинах 50-х–80-х років ХХ ст. наречена тримає рушник на правій зігнутій в лікті руці, закриваючи ним лоно. Весільний рушник і вінок були невід’ємними атрибутами образу нареченої аж до кінця ХХ ст. У Черкаському районі (с.Руська Поляна) на наречену одягали вінок зі стрічками, який покривав усю голову й називався “цвіток”, “добре” намисто, кролевецьким рушником (“червоним”), підперізували корсет, а на ліву руку клали ще один такий самий рушник.
У фондах нашого Музею рушника зберігається декілька десятків кролевецьких рушників. Їх особливістю є поєднання двох кольорів – білого й червоного. Це міг бути червоний орнамент на білому полотні, або білий орнамент на червоному тлі.
Традиція ткати рушники на білому тлі давніша, а рушники на червоному тлі почали з’являтися з кінця ХІХ ст. Кролевецькі рушники могли бути заткані по всьому полю або лише по краях.
Рушники по всьому полю оздоблювали поперечними смугами, що відділяли різні орнаменти один від одного.
Орнаментальна гама кролевецьких рушників є складником українського орнаменту загалом. Слід зауважити, що сюжетна канва кролевецьких рушників досить різноманітна. У їхньому художньому оформленні поєднані розділені червоними смугами геометричні, зооморфні, антропоморфні, предметні орнаменти. Геометризована орнаменталістика здебільшого міфологічного походження. Це лінії, ромби, квадрати, хрести, восьмикутні зірки, Світове Дерево тощо. Їхня генеза сягає трипільських часів.
Орнаментальна абетка може вказувати на вік взірців, з яких сформована композиційна будова рушника. Наприклад, на світлині
крайні з обох боків рушники у своїй композиції мають лише міфологічні орнаменти. Композиційним ядром рушникових берегів є стилізовані Дерева Життя та восьмикутні зірки. Така орнаменталістика свідчить про язичницьке походження давніх взірців, із яких переймали узори.
На рушниках у центрі (другий, третій і четвертий зліва направо на світлині композиційно виокремлені підсвічники, що нагадують язичницьке Світове Дерево або ж антропоморфну богиню (четвертий рушник зліва направо). Стилізовані підсвічники вказують на історичну трансформацію давніх язичницьких мотивів, їхнє перекодування у християнські.
Окремі рушники (третій і четвертий (зліва направо) прикрашені стилізованими орлами, дві голови яких увінчані однією також стилізованою папською тіарою (а не короною, як читаємо в дослідженнях, що присвячені кролевецьким рушникам). В. Антонович свого часу цілком слушно зауважив, що ці орли походять не від російських державних орлів, а від візантійських архієрейських. Оскільки рушники мали літургійний ужиток, то на них, як і на інших предметах архієрейської відправи, зображали орлів.
Міфологічна символіка на одному й тому ж кролевецькому рушнику зазвичай переплітається з християнською. Зображення орла на рушниках могли поєднуватися не лише з прадавніми геометричними, а й із зооморфними міфологічними символами, наприклад, стилізованими качками. За космогонічним міфом качка утворила землю, піднявши краплю піску зі дна світового океану. У орнаментальній композиції рушників з елементами двоєвір’я язичницькі та християнські символи здебільшого чергуються, вони зрівноважені й розділені поздовжніми смугами.
Динаміку зображень двоголових орлів відзначав Х. Вовк, який писав, що значно пізніше рушникові орли видозмінювалися відповідно до їхніх зображень на грошах, а також переходили в інші форми. Різновиди орлиних мотивів кролевецького рушника демонструють світлини
Причому двоголові орли давнішого, візантійського походження, а орли (їх ще називають “шуліки”), пізнішого й подібні до російських державних орлів. За твердженням російських істориків-геральдистів, зображення таких орлів відтворюють геральдику Тимчасового Уряду О. Керенського (1917 р.). Вони були запозичені з малюнку І. Білібіна, зробленого в 1917 р. для оформлення книги казок. Візантійські орли та орли-шуліки на рушниковому полотні сусідять винятково з язичницькими орнаментами. Це може відображати етапи трансформації в рушниковій композиції язичницької Рожаниці у візантійського орла, а останнього – в орла-шуліку.
Особливої уваги заслуговують рушники з переважно християнською символікою, ядром композиційної будови яких є зображення витягнутих угору церков або капличок і підсвічників(світл. 2.3.11.).
Вони мають чітко вибудувану тричленну композицію, що відображає архетип космологічної осі – сакральний низ, середину й верх, розділені поперечними смугами. Сакральний низ позначають підсвічники, тим паче на зразку справа підсвічник повернутий свічками вниз, як на традиційній рушниковій вишивці, де нижній світ побудовано за принципом дзеркального відображення.
Серединний світ вінчають зооантропоморфні церкви на ніжках. За язичницькою рушниковою композицією на місці церков раніше могли бути зображення тваринних чи людиноподібних божеств. На зразку зліва, окрім хрестів, на куполах уже майорять прапори. Ця деталь може вказувати на запозичення пореволюційного часу. Відбувся черговий ступінь історичної динаміки, призвівши до наповнення християнської символіки новим соціальним змістом. Як колись церкви поволі витісняли язичницькі зображення, так на зламі ХІХ – ХХ ст. атеїстична символіка починає витісняти християнську. Сакральний верх на рушниках слушно маркований стилізованими птахами як представниками небесного світу та не зовсім доречно деревами. Довільне сюжетне наповнення рушників свідчить про втрату кролевецькими ткалями навиків “читання” узору, про зникнення сакрального змісту в узорному тканні. Сюжет орнаменту або ж набуває нового змісту, або ж виконує суто декоративну роль.
На початку ХХ ст. втратилася й міфологічна символіка кольору – на кролевецьких рушниках з’явилися поліхромні зображення.
Це рідкісні в нашій колекції рушники, в оздобленні яких використано червоний, білий, синій, зелений, фіолетовий, жовто-коричневий кольори. Композиційна будова цих рушників, як і декор, довільна, розхристана. В орнаменталістиці традиційні язичницькі мотиви (Рожаниця, восьмипелюсткова квітка, геометричні узори, птахи), пізніші християнські символи (церкви, підсвічники, орли), а також новаторські елементи – орли без тіари, що має вінчати їхні голови, півні замість традиційних качок, а на крайньому зліва рушникові колишній орнамент з орлом перетворився в пару химерно вигнутих головами донизу павичів. Відбувається цілісна десакралізація рушника як оберегу.
У побуті жителів Правобережжя нами зафіксовано наявність поліхромних вишиваних рушників, що є точними копіями кролевецьких
Їх можна назвати стилізованими або “псевдокролевецькими”. Респонденти називають їх “княжецькими”. Рушники вишиті гладдю на домотканому полотні. Вони виконували декоративну функцію. За словами Романчі Лідії Іванівни, жительки с. Мельники Чигиринського району, що передала рушник до музею, його чіпляли на іконах, що стояли на покуті. Цікаво, що стилізації кролевецьких рушників уперше описав у своїх творах І. С. Нечуй-Левицький: “На образах рушники, шиті орлами та хмелем”. Це може говорити про давню традицію стилізації королівських або княжецьких рушників на Правобережжі.
Отже, за походженням орнаменталістикакролевецьких рушників значно давніша за виникнення кустарного промислу в місті Кролевці на Чернігівщині. За технікою виконання рушники можна поділити на біло-червоні, червоно-білі, поліхромні та псевдокролевецькі (імітаційні). За орнаментальним наповненням кролевецькі рушники з фондів нашого Музею можна розділити на рушники із суто міфологічною орнаменталістикою та орнаменталістикою, що сягає епохи двоєвір’я.
