ДЕРЕВО ЖИТТЯ ЯК ОСНОВА КОМПОЗИЦІЇ РУШНИКОВОЇ ВИШИВКИ СЕРЕДНЬОГО ПОДНІПРОВ’Я

Універсальним міфологічним мотивом є Дерево Життя, що символізує концепцію всесвіту та моделює єдність трьох його частин – небесного світу богів, земного – людей і підземного – померлих предків. Дерево Світу називають космічним, світовим, родовідним деревом, квіткою чи вазоном. Це збірний узагальнений образ структури Космосу в його цілісності з тричасовим поділом по вертикалі. Крона космічного дерева позначає не лише світ богів, а й вогонь, Сонце, сакральний верх, майбутнє, нащадків; стовбур – серединний світ людей, тобто нинішнє покоління, землю й теперішній час; корені означують воду й сакральний низ – потойбічний світ, минуле, предків.

Світове Дерево відоме в багатьох народів, що свідчить про його універсальність та  зв’язок із міфом про походження Космосу. Дерево символізує утворення вертикальної космічної опори із неоформленого Хаосу, в якому ідеї й сутності речей змішані, переплутані. “Воно (Дерево – Н. Я.) є домінантою, що виражає формальну й змістовну організацію світового простору”. Символіку Дерева Світу може виражати веретено, яке зі сплутаного, неоформленого кужеля пряжі формує нитку.

У язичницькому мистецтві Світове Дерево є міфологемою безсмертя та життєвої сили Космосу, його зображували в натуралістичному образі дерева, вік якого перевищує термін людського життя (дуб, ясен, явір, кедр, верба тощо). На гілках цього дерева, за міфами, сидять богині долі, що прядуть нитку життя кожному новонародженому. У вербальному та зображальному мистецтві кожен із ярусів Дерева Життя населений певними істотами, які маркують рівні космічної світобудови.

У давньогерманській “Едді”, що постала на теренах Європи часів великого переселення народів, описано ясен, на вершині якого сидить орел, під корінням лежить змій, а по стовбуру бігає білка, сіючи ворожнечу між ними. В українській колядці це три яруси віковічного дуба: “У того сирого дуба три угіддя є, Три угіддя є та й три великії: В окоренцідуба стояв добрій кінь, Посередині дуба бджоли ярії, На вершечку дуба ясен сокіл сидів”.

Як свідчать етнографічні знахідки, у деяких селах зображення родовідного дерева практикувалось на дверях хат до початку XX ст. Чоловіків на Дереві Роду зображували у формі листків, а жінок — у формі квіточок. У випадку смерті людини біля її імені малювали хрестик, а коли народжувалась дитина, то домальовували нову гілку з листками або квіточками.

У народній вишивці традиція зображення Дерева Життя та його орнаментальних мотивів була продуктивною до другої половини ХХ ст. На рушниках Дерево Життя – це одне,  рідше два  або три й більше дерев, розташованиху центрі світу.

Не дивно, що зображення дерева (чи дерев) є основою композиції, як ми вже спостерігали на монастирських рушниках або ж селянських на взірець монастирських.

Подальшу трансформацію міфологеми Світового Дерева становлять декілька дерев, шиті по вертикалі чи горизонталі, наприклад, три дерева, що могли з’явитися під впливом християнської Трійці або ж апокрифічної легенди. Коли Бог насаджував рай, то й Сатанаїл таємно кинув зерня посеред раю, з якого зійшло дерево пізнання добра і зла, що  виросло на три частини: одна означала Адама, друга Єву, а третя Самого Господа .

Щоб зберегти важливі повідомлення для нащадків, їх шифрують і передають у культурі за допомогою різних паралельних кодів. Так міфологема Дерева Життя як першоджерела Космосу тотожна міфологемі Матері-богині, жінки Рода, яка символізує першоджерело життя, у зображальному фольклорі. В індоєвропейській традиції міфологема Дерева Життя взагалі може передаватися у фітоморфному (як дерево), зооморфному (як золоторогі бик, корова, олень), антропоморфному (як жінка) або скевоморфному (як церква, комора, дім) кодуванні, а також у формі казкової метаморфози, переходу з одного стану в інший. Зокрема, в орнаментах фіксуємо людиноподібне дерево-істоту .

Детальніше розглянемо паралельні втілення міфологеми родовідного дерева. На рушниковій вишивці  зображено три Дерева Життя. Угорі його презентує рогата людино-рослина, схожа на антропоморфного Тура або ж бога Рода. Посередині – вінкоподібне Дерево Роду, на вітті якого сидять птахи. А нижче, також в обрамленні птахів, жіноча фітоморфна фігура, що належить до сакрального “низу” і, можливо, уособлює Рожаницю. Бачимо, що постаті дерево-людей із широко розставленими ногами обрамлюють Світове Дерево-вінок по вертикалі, утворюючи разом з ним спільний образ триєдиного Дерева Життя.

Шиті рушники ХХ ст.  фіксують лише поодинокі зображення міфологічного Дерева Життя. У народній вишивці здебільшого збережено окремі орнаментальні мотиви, невіддільні від символіки Світового Дерева. Наприклад, похідними від Дерева Світу є вишивані “вазони”, композиції з якими становлять переважну частину рудиментарних зображень родового дерева ХХ ст., а також зображення деревця ,  а на весільних рушниках – двох квітучих дерев.

Із появою загальноєвропейського “вазона” традиція зображувати коріння втратилася, натомість на полотні з’явилися додаткові розмежувальні орнаменти з мотивами Положниці або підземного світу, відокремленого від Дерева. Для прикладу розглянемо рушник, на якому зображено чотири “вазони”.

Верхній – небесний світ – на рушнику позначено деревом-вазоном, увінчаним хрестом. Світ людей маркують три “вазони” в горизонтальній композиції, два з яких шиті в симетричному відображенні, а серединний складається з дерева-вінка, що проростає з людиноподібної вази з руками-бутонами,а своїм віттям сягає горішнього світу богів. Це рудиментарне зображення мотивів Дерева Життя та язичницької богині Рожаниці водночас. Світ померлих предків на рушнику відокремлений і слугує доповненням до основної композиції вишивки. Оскільки за міфами сакральний “низ” є дзеркальним відображенням світу людей, то дерева на нижньому ярусі, як бачимо, розміщені кроною донизу, а корінням догори. Цей та інші трансформаційні мотиви безпосередньо пов’язані зі структурою Космічного Дерева, що поєднує три світи. Орнамент уміщує елементи двовір’я – рудиментарні мотиви християнської та язичницької міфологій.

В антропоморфному коді міфологему Дерева Життя репрезентує Рожаниця – жіноча богиня прядіння й ткацтва, аналогічна до богинь долі мойр, норн в індоєвропейській традиції, німецької Фреї, римської Венери, слов’янської Сиви й Мокоші, язичницький культ яких трансформувався в поклоніння Параскеві-П’ятниці та Пресвятій Богородиці. За свідченням О. Фисуна, археологи знаходять найдавніші зображення РодайРожаниці у вигляді скульптур, які, вірогідно, мала кожна сім’я. Про древність цього культу свідчать палеолітичні “венери”, жіночі статуетки трипільських часів, а також стилізовані жіночі фігури на рушникових вишивках.

Українська Рожаниця є богинею дітонародження й долі, жіночої снаги, родючості й плодючості. Вона космічна богиня, пов’язана з зірками та долею немовлят. На рушникових вишивках Рожаницю зображають як дерево з певними обрисами жіночої постави та в суто антропоморфному образі .

С. Китова, досліджуючи антропоморфні рожаничні образи рушникової вишивки у їхньому зв’язку з русальними календарними святами, відзначала, що “середньонаддніпрянські образи людей-рослин більшою мірою антропоморфні, аніж рослинні”. Дійсно, зображення Рожаниць як жінок-українок на рушникових композиціях непоодинокі. Цікавий з цього погляду рушник з м. Новомиргорода  (Кіровоградщина) на світлині. Вишивальниця зобразила трьох богинь-Рожаниць, що стоять на верхньому ярусі в сакральному ряду парних птахів-човників, що могли символізувати парування й сім’ю.

Жінка 1921 р. народження перейняла орнамент місцевої традиції, генеза якого могла сягати міфічних часів. Семантика орнаменту тотожна найдавнішій моделі зображення Дерева Життя поміж парою птахів.

За гіпотезою Б. Рибакова, Рожаниці позначали богиню весни в парному образі, як мати Лада та її донька – дівчина Леля. М. Попович, С. Китова, В. Войтович говорять про виражену в слов’янських землях індоєвропейську традицію зображення трьох Рожаниць, що, як бачимо, підтверджують і непоодинокі орнаменти рушникової вишивки Середнього Подніпров’я. Традиція шити три дерева, три вінки чи просто три гілочки усталена і збережена й поза рожаничною символікою. В. Войтович пише, що українських Рожаниць “спочатку було дві, потім три, пізніше стало сім, що відповідало дням тижня”.

Антропоморфні рушникові Рожаниці розміщені на верхніх ярусах полотна, з короною над головою або на голові, з восьмипелюстковими квітами-зірками в руках.

На вишивці вони зображені у процесі моління (з руками, піднятими вгору), як на світлині; провідниками вищих сил на землю (коли одна рука піднята до неба, а інша опущена до землі), як на світлині; та з руками, опущеними донизу, щоб передати енергію космосу землі.

За дослідженнями, із протягнутими вгору, до сонця, руками зображують Діву, а руки на поясі чи опущені донизу маркують Матір – міфологему родючої землі. Н. Велецька вважає, що людська фігура з гіпертрофованими, піднятими вгору руками є проявом ідеї метемпсихозу – переселення душ.

У колекції музею збережено рушник з вишитими на ньому весняно-літніми обрядами, у ході яких жіноцтво ритуально повторює дії Матері-богині. На верхньому ярусі дівчата закликають весну-Ладу, а на нижньому матері розсівають зерно по ниві.

Аналоги шитим весняним обрядам маємо у календарно-обрядовому фольклорі, де матері навчають дочок сіяти: “Скажи ж мені, моя мати, як той льон посіяти? От і ось як, От і так…” Або: “Ось так, ось так-так, Так сіють мак”. Ймовірно, мотиви фольклору (й рушникової вишивки осібно) відбивають загальний для індоєвропейської традиції культ Великої Богині – Діви й Матері, покровительки плодоріддя й жіночої сили, який значно давніший від культу Перуна.

Рушникові Рожаниці оточені птахами чи крилатими фантастичними істотами, що входять до їхньої свити.

Птахи супроводжують і захищають богинь, оточуючи їх не лише горизонтально, а й вертикально, як на орнаменті божника, вишитого у 1952 р. на Корсунщині.

Рожаниці, як і південнослов’янські віли, мають ознаки птаха, зокрема пташині крила, що вказують на безтілесність, ознаку духу.

Крила маркують приналежність Рожаниць до всіх трьох рівнів Світового Дерева, оскільки в образі птаха вони можуть вільно мандрувати поміж світами. Крилаті жінки відомі давнім грекам (гарпії), етрускам (нортії), персам (пері). У слов’янській традиції жінки-птахи неземної краси можуть символізувати не лише світлоносний початок (жителі Ірію Гамаюн, Алконост; уособлення полум’я Фенікс, Жар-птиця), а й темне єство жінки (птахи сакрального низу Сірін, Стратим, що підіймає бурю на морі; донька морського царя царівна Лебідь).

За О. Афанасьєвим, жінка-пташка або діва з лебединими крилами семантично близька до русалок та уособлює земні води, ріки, озера, криниці. У Несторовому переказі ім’я сестри засновників Кия, Щека й Хорива – Либідь, ріка біля Києва. Дослідник вказує на зв’язок доньки морського царя діви вод із міфічною П’ятницею та богинею весняних вод Фреєю. Ймовірно, що зі зникненням міфологічних вірувань рожаничні мотиви трансформувалися в лебедині.

На наш погляд, можна говорити про декілька різновидів зображень Великої Матері-землі в рушникових композиціях: Рожаниці й Положниці. Перші, які ми вже розглянули, антропоморфні. Це жінки, що стоять біля дерева або замість нього у позі моління або як провідники енергії неба на землю. Вони належать до сакрального “верху” Світового Дерева,тому й шиють їх відповідно на верхньому або серединному ярусі Дерева Життя.

На рушникових вишивках ХХ ст. натрапляємо на ще один різновид зображення Матері-землі – фітоморфний. Це стилізовані жінки, розпростерті в позі народження нового життя, “вистелені на полотні”, як пише С. Китова, “головними елементами яких є розкидані у різні боки руки й ноги”. Б. Рибаков вважає за можливе назвати їх Рожаницями, а українська дослідниця, зафіксувавши їх на рушниковому полотні, подає влучніше наймення – “наддніпрянські Положниці”. Вони зображені здебільшого в нижньому ярусі всесвіту.  Їхня народна назва – жаби.

Окрім осібних орнаментів, що зображають “вагітну світом” істоту в позі народження мотиви Рожаниць і Положниць простежуємо у “вазонних” композиціях – барокових стилізаціях Дерева Життя.

Форма “вазона” повторює обриси жіночої фігури Рожаниці зокрема, постаті, навіть зображення очей.

А широко розкинуті ноги богині в позі народження – тератоморфні (змієподібні)

Або фітоморфні (рослинні)

Або ж у формі незакінченої метаморфози – рослинно-зміїні – це також залишкові мотиви Положниць.

За свідченнями античних авторів і археологічнихзнахідок, у скіфсько-іранській традиції відоме уявлення про богиню зі зміїними ногами й двома зміями, що ростуть із її плечей. Рудиментарними зображеннями такої богині могли бути Рожаниці-жаби в українській орнаментиці, а також образ Царівни-жаби у однойменній казці. Вистелених на полотні Положниць зображають у поздовжніх орнаментах по низу рушників, що спостерегла С. Китова.

“Наддніпрянські Положниці – пише С. Китова, – народжують традиційні українські трилисники, а родові муки підкреслені широко розкиданим на полотні жіночим тілом”. Ознаки Положниць, на наш погляд, мають і орнаменти, які С. Китова класифікує як людське обличчя на кшталт французьких маскаронів, що могло позначати Переплута – духа землі, ріллі, поля.

Такі рослинні композиції шиють на серединному та нижньому ярусах рушникової вишивки за моделлю Дерева Життя.

Ці ж мотиви знаходимо і в зображеннях вазонів.

Орнаменти, що їх дослідниця класифікує як маскарони, можна назвати  і рожаничними .

Вони подібні до образів фітоморфних жінок-положниць, що народжують трилисники, про які згадує дослідниця .

Язичницьку міфологему Дерева Світу перейняло християнство. У християнській традиції космічне Дерево – це “дерево життя посеред раю, дерево пізнання добра і зла” , що символізує мудрість, праведність, здійснення бажань. В Об’явленні св. Івана Богослова після воскресіння по обидва боки чистої ріки живої води, що випливає з престолу Бога й Агнця, ясної, мов кришталь, постають два Дерева Життя: “і по цей бік, і по той бік ріки – дерево життя, що родить дванадцять разів плоди, кожного місяця приносячи плід свій. А листя дерев – на вздоровлення народів” . Зображення двох дерев, досить схожих на апокаліптичні, маємо на рушникових орнаментах.

Два дерева, одне з яких належить чоловічому духові, а друге – жіночому, – поширений сюжет світової міфології та фольклору. Це сюжет про створення із двох дерев перших людей у часи початку всесвіту в скандинавській традиції; поширений із епохи Середньовіччя світовий мотив двох дерев на могилах закоханих, як образ життя, що триває після смерті; українська традиція виготовлення на весілля двох гілець (у молодої й молодого); традиція вишивати два дерева  на весільному рушникові та два дерева з птахами на могилі на поховальному чи орнамент із двома деревами біля хати як скевоморфного втілення Дерева Світу на кілкових рушниках.

Прадавній культ Жінки-Рожаниці за часів християнства видозмінено у поклоніння Пресвятій Богородиці та жінкам, причисленим до лику святих. Серед міфологізованих жінок – історична Пресвята Єлена, мати римського імператора Костянтина Великого, яка відшукала Животворящий Хрест, що на ньому був розп’ятий Ісус. Рівноапостольна цариця Єлена на рушниковій вишивці зображена за моделлю Дерева Світу й міфологічної Рожаниці. На рушнику дві жіночі фігури розміщені в дзеркальній композиції по обидва боки хреста.

Це жінки, які мають ознаки рослин, що стоять у вазі. Але напис на рушнику з м. Новомиргорода (також дзеркальний) не залишає сумнівів у тому, що неписьменна вишивальниця Височин Анастасія Федорівна, 1894 року народження, створювала образ історичної цариці Єлени.

Типові для середньонаддніпрянської вишивки зображення на рушникових орнаментах надгробного хреста (крижа), що є аналогом дерева, на якому був розп’ятий Христос.

Традиція шиття візантійського хреста могла виникнути з приходом християнства. Такий хрест носили як натільний, закопували на межах, ним прикрашали одяг тощо .

Особливістю орнаментальних композицій із зображенням хреста є те, що його модель у вишивці відтворено за взірцевою моделлю Дерева Світу з елементами “вазонних”  та рожаничних мотивів.

Семантика Дерева Світу в індоєвропейських народів пов’язана з культом предків, горою чи курганом із деревом на вершині. Можна припустити, що ця модель світобудови лягла в основу орнаментального зображення українських надгробків із хрестом, де хрест є аналогічним до Дерева Світу з птахами на його кроні. 

Вишиті хрести на рушниках щедро орнаментовані геометричними та рослинними орнаментами.

За свідченням дослідників, орнаментальні зображення хреста сягають ранньохристиянської епохи. К. Шептицький вважає, що традицію мальованого хреста в іконографії започаткувала св. Єлена, – про яку уже згадували, мати імператора Костянтина Великого, яка у 326 р. на Голгофі відшукала Животворящий Хрест. Вона уперше прикрасила хрест, що на ньому був розп’ятий Христос, квітами. Можливо, Голгофська гора, на якій був похований Адам і гріхи якого обмила кров Христова, стала праобразом домовини-основи під крижем, зображеним на рушникових орнаментах.

Перше зображення такого хреста з надгробком було виявлено на фресці в церкві Пуденціяни в Римі (396 – 398 рр.). Орнаментований хрест на європейських теренах спостерігаємо у мистецькій традиції лише до V ст., до появи на ньому розп’яття. Тому джерело орнаментики хреста на українській рушниковій вишивці варто пошукати в автентичній традиції.

Українці почали ставити хрести на могилах з ХІV ст. Спочатку це були Т-подібні хрести, мотиви яких упізнаємо в обрисах трьох Т-подібних основ під хрестами на рушниковій композиції.

За легендою, з трьох частин дерева пізнання добра і зла були зроблені три хрести: Хрест Спасителя, хрест вірного розбійника та хрест невірного розбійника. На цвинтарях ставили андріївські та рівнораменні грецькі (корсунські) хрести, а ще пізніше шести- й восьмикінцеві. Рівнораменні дерев’яні грецькі хрести на старих сільських кладовищах можна було побачити ще в кінці ХХ ст.

Західноєвропейський високий криж (латинський хрест) в Україну прийшов найпізніше. Його робили великим на взірець голгофського. К. Шептицький відзначав, що основною відмінною ознакою українського хреста була його щедра орнаментація та видозміни самої форми. “Народна фантазія так змінила форму звичайного хреста, що иньшим разом і не сказати, що бачиш перед собою хрест. Найчастіша і найтиповіша форма його в українській переробці – се хрест з широкими кінцями, ширшими й ширшими до країв, загострених на куточках. Се власне грецький хрест”. Зображення таких хрестів перейняла рушникова вишивка.

На самому верху поховального хреста, за згадками К. Шептицького, прибивали вирізаного з бляхи півника, який від вітру крутився на ніжці. Варто пригадати аналогічні зображення птаха, що уособлював Сонце,а шили його на верху Світового Дерева. Півень як метафора Сонця зустрічається у загадці: “Сидить півень на яворі, спустив крила кровавії”. Можна обережно припустити, що цвинтарні й відповідно орнаментальні хрести на рушникових вишивках – це симбіоз грецького й латинського взірців, виконаний у стилі прадавньої язичницької моделі Дерева Світу.

Для Середнього Подніпров’я типовими є поминальні та Пасхальні рушники з зображенням хреста як центрального знака та різноманітним його орнаментальним обрамленням – здебільшого спілим колоссям і виноградними гронами.

С. Китова відзначала, що хрест як модель людини з розкритими руками на рушникових вишивках часто зображували у переплетеннях рослинного орнаменту. Дійсно, мотиви прикрашених і “писаних” хрестів складають основу орнаменту рушників із хрестами на середньонаддніпрянщині.

Вишивальниці зображали або латинський хрест, що репрезентував образ людини з розпростертими руками – образ Страстей Господніх, або древніший за походженням рівнораменний грецький хрест, що мав символіку чотирьох сторін світу й уособлював світобудову.

Християнська символіка хреста як знака надії на небесну радість близька до язичницької символіки Світового Дерева як кругообігу життєвих форм. Символіку Дерева Життя підтверджує розташування крижа в рожаничній та “вазонній” композиціях. Орнаментальні композиції з хрестами успадкували від язичництва символіку гармонії Всесвіту – поєднання грецького хреста, у якому горизонтальна вісь пересікає вертикальну посередині, та хреста св. Андрія, якого позначали буквою “Х”. Зображення уквітчаних рослинністю могильних хрестів передають ідею наступного відродження після смерті, а також християнську символіку вирію, Райського Дерева. Хресне дерево у християнській традиції – це образи небесного раю, котрий змальовували на своїх гробницях перші християни. Квіти, зорі й листочки на краях хрестів символізували спасенні душі. “Рослина на хресті – це знак вічного життя. Таке значіннє вона мала у перших християн і вже від найдавніших часів з таким значіннєм вживається”.

Отже, Животворні Хрести рушникових орнаментів мають нашарування не лише християнської символіки, де “повирізуваний рослинний орнамент в образі повійковатих ліній в середині й трилисників, рож і всіляких зубчиків і ріжних листочків по краях мав певний зв’язок з легендами про смерть Христову й відкуплення нас, людей, від смерти”. Вони зберегли і змістовну сутність язичницького Дерева Світу як символу гармонії Всесвіту, динаміки людського життя, безперервного циклу смертей і відроджень, надії на те, що спілий виноград принесе нове вино, а зерно зі спілого колосся проросте новим життям. Тому хрести оточені птахами й стоять на основі, яку формують ембріони – зародки нового життя.

У шитих рушникових орнаментах Чигиринщини трапляються й зображення якірного хреста ранньохристиянської традиції періоду катакомб. 

Вишивальниці пояснюють цей орнамент службою синів на флоті. Туди за радянських часів традиційно брали холодноярських козаків, які були високими й статними, як на підбір.

Скевоморфним (предметним) кодом символіки Дерева Життя є зображення будівель, які у фольклорі передають символіку Всесвіту: “У ліску, ліску, на жовтім піску, Святий вечір добрим людям! Там бджоли гудуть, терем будують З трьома верхами, з трьома вікнами: Перше віконце – жарке сонечко, Друге віконце – весел місячик, Третє віконце – дрібні зірочки”. В інших варіантах колядок “волохи куют, церкву будуют”. Зображення церков відоме й на рушниковому полотні.

На думку К. Сосенка, “у колядках і щедрівках світілка, нова церковця і т.д. – це образи первосвітної будівлі – небозводу”.

У слов’янських апокрифічних легендах з храмом Соломона й церквою взагалі ототожнюють хресне дерево (із Животворящого Хреста) – кипарисне, оливове, виноградне тощо. О. Веселовський відзначав, що хресне древо може бути символічною заміною храму в українських колядках: “Богородиця знайшла деревце. З того деревця стала церковця”. Або: “На крутій горі кедрово древо, З того древа Хрести рубають, Церкву будують”. Чи: “А на тій горі дерево лежало, А з того дерева крижа робили, А на том крижі Христа мучено, Де кровка кане, там Церков стане”.

Образ церкви як уособлення Хреста під впливом атеїстичної пропаганди та страху з другої чверті ХХ ст. вишивальниці замінювали образом хати, ніби повернувшись у часи радянського безвір’я до язичницької традиції зведення “світілки”. Така хатина, що втілює життєву долю, зображена на повоєнному рушнику з Чорнобаївщини. Вишивальниця пояснила, що птахи на деревах без пари, бо її чоловік загинув у Другу світову війну.

Отже, композиція багатьох рослинних, людиноподібних і предметних рушникових орнаментів ХХ ст. зберігає міфологічну модель Дерева Світу. Жіноче начало пронизує Дерево Життя від сакрального верху до сакрального низу – землі й води. Сакральні жінки, що керують долею людей, птахоподібні, вони здатні вільно змінювати свій образ та переміщуватися різними ярусами Світового Дерева. Матір-богиню на рушникових орнаментах зображають як Рожаницю або Положницю, вона однаково символізує й народження, і смерть. Християнська символіка успадкувала мотиви Світового Дерева. Уплив семантики Дерева Світу відчутний у середньонаддніпрянських орнаментальних композиціях із хрестом як знаком вічного життя, Райським Деревом, церквою тощо.

By