Орнамент – це зображення, побудоване на ритмічному повторенні елементів і призначене для окраси певних предметів чи споруд. Д. Антонович, вивчаючи український орнамент, зауважував, що він належить до явищ мистецтва незалежно від того, чи це твір ручного ремесла, чи фабричної або взагалі механічної продукції. Основною формотворчою частиною орнаменту є мотив – це та частина зображення, яку повторюють в одному або декількох орнаментах. Тотожні орнаментальні мотиви на предметах декоративно-вжиткового призначення, що належать до різних історичних епох, можуть свідчити про спільну генезу орнаменту та стійкість традиції його використання.
Накопичення матеріалів для наукового осмислення та вивчення українського орнаменту розпочато в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., а перша узагальнювальна праця про українську орнаментику вийшла аж на початку ХХІ ст.. Д. Антонович виокремлював геометричний, рослинний, звіриний і плетений орнаменти, а також звернув увагу на тератологічний плетений орнамент у старих рукописних книгах. Дослідник зауважував комбінації рослинного й звіриного, звіриного й геометричного орнаментів.
Сучасні етнографи умовно поділяють орнаменти за мотивами (геометричні, фітоморфні (рослинні), зооморфні (тваринні), антропоморфні (люди) тощо; за характером композиції (стрічкові, центричні, геральдичні, окантовні, заповнювальні); за декорованими об’єктами (орнаментика стінопису, ткання, вишивання, килимарства, гончарства, писанкарства тощо); за регіоном належності орнаментів тощо. Дослідниця рушникового орнаменту С. Китова виокремлює такі рушникові мотиви українських орнаментів: вишивані літери, число, слово; антропоморфні орнаменти; тваринні й рослинні орнаменти; світ предметів.
Найвичерпнішу класифікацію орнаментів, яка є цілком прийнятною для рушникової вишивки, подає М. Селівачов, який поділяє орнаменти за іконографічними ознаками на абстрактні та фізіоморфні. Абстрактні є видовжені, подвійні знаки (“баранячі роги”), потрійні (різноманітні трикутники), чотирибічні (ромби, квадрати), сіткові (ромбічна сітка) та багатопроменеві (восьмикутні зірки). Водночас дослідник виокремлює такі фізіоморфні мотиви: фітоморфні (зображення рослин); зооморфні (зображення комах, птахів, ссавців і земноводних); антропоморфні (людиноподібні образи); скевоморфні (зображення рукотворних предметів); геоморфні (топографічні реалії); астральні (зірки, сонце, місяць). За характером комбінаторики дослідник виокремлює гомогенні мотиви (повторювані) та гетерогенні, що складаються з елементів різної форми (наприклад, “вазон”), а також симетричні й асиметричні. А за характером композиції розділяє мотиви на головні й додаткові (або другорядні).
Зауважимо, що класифікація орнаментів, як і кожна наукова класифікація, є досить умовною. Слушне застереження Д. Антоновича, який підмітив суттєву ознаку орнаментації загалом, зазначаючи, що “мотиви орнаменту так химерно між собою переплітаються, що розподілити величезний орнаментальний матеріал за характером орнаменту було б, мабуть, неможливо”.
Особливістю шитих рушників Середнього Подніпров’я є гетерогенність рушникових мотивів. “Чистий” геометричний, рослинний, тваринний чи будь-який інший орнамент у композиції рушникової вишивки майже не трапляється. У музейній колекції маємо декілька сучасних рушників із суто геометричними орнаментами, перейнятими зі взірців західних регіонів України. В автохтонних для центральної України орнаментах геометричні мотиви додаткові, факультативні, зазвичай вони обрамлюють низ рушника, шитого рослинними орнаментами:
Або композиційно поділяють полотнище на окремі частини:
Особливістю зібраної нами колекції вишиваних рушників ХХ ст. є значна перевага рослинних орнаментів над будь-якими іншими.
Рослинний орнамент став головним мотивом рушникової композиції Середнього Подніпров’я. Специфіка рушникової орнаментації Середньодніпрянщини полягає в тому, що центральні фітоморфні рушникові мотиви зазвичай доповнені геометричними:
Орнітоморфними, рідше зооморфними, скевоморфними:
Антропоморфними:
Також варто говорити про синтез на одному рушниковому полотнищі міфологічних та історичних мотивів, що творять рослинно-геометричні, рослинно-тваринні, рослинно-антропоморфні сюжети вишивок.
Відзначимо й особливості кольорового коду сучасних рушникових орнаментів Середнього Подніпров’я: це двоколори (червоно-чорні рушники); поліхромні рушники, що ввійшли у традицію з доби козацького бароко; монохромні рушникові композиції (“червоним по білому” (ткані або шиті), “білим по білому”, “чорним по білому”). Символіка кольору рушникових орнаментів має міфологічне походження й потребує дещо глибшого дослідження. У колористиці рушників Середнього Подніпров’я є червоні:
Червоно-чорні:
Та багатоколірні орнаменти зі значною перевагою останніх.
Символіка кольору кролевецьких та монастирських рушників невіддільна від семантики кольору у фольклорі та народному світобаченні. За язичницьким світоглядом коло річного циклу поділяють на два періоди: літо й зиму, що уособлюють Хаос і Космос, життя й смерть і маркуються відповідними кольорами: білим – кольором зими, червоним – кольором ружі, сонця. Наприклад, у весільних піснях і загадках на вивідування готовності до шлюбу дівчина запитує парубка: “Правда ж, серед літа Дунай замерз?”, тобто “Ти не кохаєш мене?” На що козак реагує загадкою: “Правда ж, серед зими ружа зацвіла?” А відповідь дівки “Правда, молодче, правда, біленький, Сама там бувала, квітоньки рвала, Квітоньки рвала, Вінок ізвивала” загадковою мовою означає “я також тебе кохаю та даю згоду на шлюб”.
Тотожний код має символіка кольорів у рушниковому орнаменті. Червоний колір, який ми вже відзначали на тканих рушниках, – колір вогню й Сонця, він є кодовою характеристикою богів сонця й війни (зокрема, Перуна), маркером чоловічого початку, влади й агресії, а в християнстві – символом страстей Христових. Червоний маркує сакральний верх і життєдайність. Червоно-білі монастирські та кролевецькі рушники використовували переважно на весіллях івважали особливо цінними. Символіка кольорового вирішення цих рушників несла сонячну енергію, радість кохання та любові до життя:
Рушники-двоколори (червоно-чорні) використовували як обрядові (троєцькі, поминальні), подарункові та декоративні. Чорний і червоний кольори у народній культурі взаємодоповнюючі, а не опозиційні. Опозицією чорному є білий. У дохристиянський період навіть опозиційні концепти не сприймалися як “гарний / поганий” чи “добрий / недобрий”. За язичницьким світоглядом протиставлення не мають оціночного чи етичного значення, а розцінюються як “корисне / шкідливе”. Зима на початку свого приходу корисна, а перед весною – навпаки. Опозиційні концепти взаємодоповнювальні. Вони могли позначати часопростір (чорна ніч, білий день), перетворення Хаосу в Космос тощо. Контрастне поєднання червоного й чорного кольорів у рушникових орнаментах, що в сучасному мисленні сприймаємо як протиставлення, ймовірно, кодувало єдність сонячної енергії й енергії землі, чоловічого й жіночого початків, почерговість розвитку й згасання, смерті й відродження у Всесвіті, календарному році, людському житті:
Кольористика червоно-чорної рушникової вишивки відбиває глибину народного осмислення щастя-долі: “Із щастя та горя вродилася доля”. “Щастя-доля” у народній семантиці – це злиття протилежностей, як “батько-мати” або як дві різноколірні нитки в шитві, що із почергових чи паралельних мотивів творять єдність орнаменту:
Кольоровий червоно-чорний код на рушниках-двоколорах, які традиційно символізують життєву дорогу, тотожний кодовому взаємодоповненню опозицій “щастя / нещастя”: “Щастя з нещастям в однім дворі живуть”; “І в нещасті щастя буває”. У ХХ ст. символіку червоно-чорних орнаментів трактували як вияв амбівалентних почуттів: “червоне – то любов, а чорне – то журба”. Отже, поєднання чорного та червоного кольорів у традиційній культурі й рушниковій вишивці зокрема кодує гармонію буття в розвитку та циклічній динаміці.
Барокова багатоколірність внесла в семантику рушникового орнаменту нову символіку життєрадісності й віталізму, багатобарвності життя на противагу злу й смерті. Багатоколірні рушники є переважно декоративними, а також обрядовими. Орнаменти кольорових рушників зображають природу весняно-літнього календарного циклу (від весни до жнив, включно з фруктово-ягідними та колосковими мотивами), наповнену буянням зелені й співом птахів:
Новаторські в орнаменталістиці “панські” впливи бароко та рококо призводили до переформатування змісту язичницьких орнаментальних мотивів у народній вишивці, наповнення їх новим натуралістичним значенням. Наприклад, шиті в кольорі птахи української фауни відмінні від монохромних міфічних. Це не птахи взагалі, а птахи певних видів:
А багатобарвна кольористика їхнього оперення вказує передусім на фантазію та художній смак вишивальниць, колірний код їхньої картини світу, а не на видові ознаки птаха:
Якщо колірний код рушників символізує розквіт, життя, кохання, то безколірні рушники, виготовлені технікою вирізування й шиття “білим по білому”, мають діаметрально протилежну кодову характеристику. Вони могли символізувати календарний цикл від Введення до Благовіщення, тобто зиму; землю, що відпочиває; покриту снігом ниву, коли озиме зерно чекає свого часу; нерухомість, можливо, смерть як перехід до інших форм існування:
О. Боряк, М. Маєрчик підкреслювали, що в українській традиції смерть позначали функціонально й колористично неповноцінні тканини. Рушники, на яких труну опускали в могилу, робили особливо делікатно – “полотно для цієї мети спеціально тонко прялося, вміло ткалося і вибілювалося (підкреслення наше)” [Боряк 1997 : 147]. Семантика кольору наявна і в одязі: “…на Слобожанщині на початку ХХ ст. до смерти шили особливу смертну додільну сорочку, білим по білому вишивану”. Білий колір традиційно маркував такий символічний ряд, як саван, смерть.
Ймовірно, білий колір шиття, що зберігся в рушникових орнаментах ХХ ст., символізував чистоту небуття, світ у момент метаморфози, перехід від Космосу до Хаосу, від життя до смерті. Такий рушник міг бути частиною спорядження покійника або позначати дорогу в інший світ.
Декілька років тому одна з відвідувачок нашого музею порадила зняти з демонстраційної колекції “білий” рушник, оскільки він, на її думку, був виготовлений “на зло”:
Цікаво було простежити, що ж насторожило відвідувачку. Проаналізувавши орнаменталістику рушника, ми помітили, що, на відміну від іншого, шитого “білим по білому”, він не має вишиваних орнаментів і створений лише із білого плетеного мережива, що декілька разів “перерізує” цільність білого полотна. Взагалі рушник символізує життєву дорогу, а виготовлений таким чином міг кодувати “перерізану” дорогу, невдалий шлях, “закриту” дорогу без вказівних сакральних орнаментів-оберегів. Орнаментація мережок на рушнику рослинно-геометрична, але центральний орнамент передає рух проти годинникової стрілки, тобто спрямований не на життя (посолонь), а на смерть. Отже, вірування про обрядову приналежність білого нецільного рушника та шитої білим смертної додільної сорочки залишаються продуктивними. Тотожну символіку має й рушник зі стилізованою мережкою, шитою чорними нитками по білому, на якому центральний орнамент з обох боків оперізують хрести.
Рушники “білим по білому” маркували потойбіччя, зиму й мали ініціаційну символіку – переходу з одного стану до іншого.
Близькі за символікою рушники, вишиті лише чорним кольором, що позначав сакральний низ, чорноту життя, нещастя і горе. Підтвердження цьому – рушник часів Голодомору, придбаний кафедрою української літератури та компаративістики на Кіровоградщині.
Історія рушника типова. Його виготовила Лимаренко Христина Матвіївна, 1883 р. народження, що проживала у с. Веселий Кут (раніше – Красний Кут) Знам’янського району. Рушник шила в 1930-1933 роках, коли сім’я голодувала. У сім’ї було восьмеро дітей, шестеро з них, як і батько-мати, вижили. Господар возив цей рушник разом з іншими рушниками міняти на продукти до Воронежа, але покупця на нього не знайшов. Рушник повернувся додому і його передавалив спадок.
Чорний колір рушника семантично відповідає колірному коду в фольклорі. Чорним позначають ніч і смерть у часовому вимірі та потойбічний світ у просторовому: чорна субота – час, коли на небо сходить молодий Місяць, чорні дні – понеділок і п’ятниця, Чорнобог – бог підземного мороку і чорноти, Чорна держава – скам’яніла країна, що знаходиться під землею (казка “Про Кам’яну державу”). Носіями чорного колірного коду є богиня смерті Мара, чорти, перевертні, відьми, чорний ворон і кінь, змій та вуж – володарі Хаосу і чорноти в українському фольклорі.
У композиційному плані рушник традиційно поділений по вертикалі на три частини. Їхня символіка виражена орнаментальним і колірним кодом. Вона несе енергію непомірного горя. Нижня частина – Хаосу й смерті – має головне композиційне навантаження. Низ позначений абстрактним зооморфно-геометризованим орнаментом, в основі якого товсті фантастичні комахи, оточені безліччю жирних крапок-коконів, усередині яких – фігури Рожаниць і чи то погруддя людей, чи погаслі свічки. Крапка має символіку народження. Можливо, закодовані на підсвідомому рівні крапки-зерня могли символізувати масово вигублені душі українців, що чекають нового відродження.
Середня частина – чорний листковий орнамент – без квітів як ознак цвітіння й радості, а колір символізує горе. На верхній – небесній – частині вишита чорним літера “М” – зболена молитва до Діви Марії, Богородиці, а також дві чорні корони по боках, що маркують верхній світ і його скорботу за долею українців. Рушник є своєрідним реквіємом пам’яті жертвам Голодомору й надією на грядуще відродження української нації, адже чорний колір – це символіка Хаосу й разом з тим родючої землі, життєдайної вологи й жіночого початку, смерті й наступного відродження.
Отже, орнаментальні композиції вишитих рушників Середнього Подніпров’я можна охарактеризувати як симбіоз мотивів, що належать до різних за часом виникнення епох і поволі зазнають змін. Семантику орнаменту неможливо пізнати без знання міфологічного та історичного контексту його виникнення. Не лише у вербальному фольклорі, а й у зображальному, зокрема в рушниковому орнаменті ХХ ст., фіксуємо смислове нашарування міфологічної та історичних епох. Попри стійкість традиції, упродовж століть відбувається зміна семантики мотивів рушникових орнаментів. Тому в полі зору дослідника має бути і генеза, й дигресія міфологічних мотивів, і їхнє перетворення в суто декоративні, і кольоровий код рушникових орнаментів, що невіддільний від семантики кольору в українському фольклорі загалом.
Перші зауваги щодо української орнаментики зустрічаються в етнографічних, фольклористичних, філологічних працях (Хведора Вовка, П.Литвинової, М.Сумцова, Е.Кольберга, В.Шухевича, І.Франка, В.Щербакивського, Д.Щербакивського та ін.)
